Садиба «Марканна» запрошує у містичні Карпати Гуцульщини
Часто запитують нас чому усі огляди написані в такому піднесеному настрої. Справді читаю один другий і розумію що уся фішка криється саме в Карпатах. Тут навіть здавалося б нецікаві для туриста місця в якийсь момент готові кардинально переконати вас у протилежному. Немає в Карпатах місць та закутків не цікавих для туристів.
Наступна мандрівка у село Білоберізка (на зупинці в селі чомусь Білоберезка) також не обіцяла нам нічого надзвичайного. Ну подумаєш їдемо в чергове село на кордоні між областями. Найближчі цікаві об’єкти на перший погляд аж у Верховині, Путилі, Вижниці. Якщо трошки обізнані з географією Карпат – приблизно уявляєте де це ну і які очікування у мандрівника можуть викликати ці території. Єдині два яскраві географічні моменти це мабуть річка Черемош і гора Писаний Камінь, яка по числових параметрах вже й не так сильно вражає.
Так от одразу заінтригую: це така собі ширма, яка приховує справжні скарби. Знаємо що скарб не так і просто віднайти, тому дорога буде не легкою і з багатьма загадками. Як то кажуть під лежачий камінь вода не тече, тож приймаємо рішення скористатися запрошенням відвідати садибу «Марканна» і відкрити для нашого читача що це за таке загадкове місце в українських Карпатах.
Дорога до садиби «Марканна»
Шлях яким ми діставалися садиби «Марканна», нагадував складні візерунки гуцульських ліжників. По карті і по навігатору здавалося усе просто, проте на місцевості чомусь як кажуть в народі «чіплявся блуд». Та знову ж у цьому краї навіть «блуд» з позитивним настроєм і рано чи пізно після незапланованої екскурсії гуцульськими Карпатами ви прибудете на місце призначення. Давайте спробуємо розібратися з пазлами цієї головоломки.
Так от, оскільки ми їхали зі Львова наш шлях напряму пролягає до Івано-Франківська. Тут усе зрозуміло і без сюрпризів. Проте у Франеку якраз випадає нагода скористатися двома різними шляхами. Один через Вижницю, а інший через Яремче та Верховину. До речі цілком логічний шлях, адже Білоберізка по старому устрою належить саме до Верховинського району. І ось тут перший ребус: незважаючи на те що через Яремче шлях довший більшість навігаторів будуть рекомендувати саме цей шлях при виборі дороги «з кращим покриттям». Як показав зворотній шлях: марно ми піддалися переконанням цифрового розуму. Справді протягом 2020 року дорожня картина в Карпатах різко змінилася. Станом на цей рік краще покриття стало дещо гіршим. Ні насправді до Верховини все дуже добре, проте не під’їзді до Білоберізки добрий десяток кілометрів прийдеться їхати по ґрунтово-кам‘яній дорозі.
Та повертаємося на інший альтернативний шлях через Вижницю. До Вижниці також дорога у доброму стані. Найбільше загадок при під’їзді до Білоберізки. Перший раз коли поверталися з Вижниці якихось добрячих 10 км їхали по дуже складній дорозі. Ви являється проґавили невеликий поворот, який грантову дорогу до садиби скорочує до якихось 2 км. І що дивно, навігатор вперто намагався повернути нас на ту недобру дорогу. Ну і ще один цікавий пірует можна очікувати з навігаторами у цій місцині: моментами залізне диво буде показувати що ви уже не машина а катер який розсікає хвилями Черемош, хоча насправді ви їдете по твердій гуцульській землі. І як після таких технічних трафунків не вірити у містичність тих територій.
То ж що ж робити у такій ситуації. Насамперед їдемо до Вижниці, а звідтіля маємо збагнути таку річ що до Білоберізки дорога пролягає вздовж річки Черемош (на захід проти течії). Насправді тут дві дороги: одна по Івано-Франківському березі, а інша по Чернівецькому. Так от навігатор поведе вас по першому маршруту який насправді не дуже фест. Тим паче що постраждав від нещодавніх паводків. А ось по Чернівецькій стороні дорога в кращому стані і по значенню є важливішою. Отож Обираємо цей шлях і ним курсуємо до села Ростоки Чернівецької області. За цим селом буде зїзди праворуч на міст і дорогу, яка швиденько вас доставить у Білоберізку.
Садиба «Марканна» – перші враження від побаченого
Знайти садибу і просто і ні. Я ж попереджав на початку що загадок буде багато, але вони вирішуються легко. Якщо ви їдете зі сторони Верховини – орієнтуйтесь на садибу «Хата Різьбяра». Садиба «Марканна» невдовзі за нею. Нажаль вказівник на садибі відсутній, проте ми постійно перебували на зв’язку з господарями, то ж віднайти «Марканну» виявилося не так то й складно, адже та розміщена обабіч центральної дороги.
Зрозуміти що це за споруда можна достеменно, якщо потрапите у внутрішній двір садиби. І що вперше впадає у вічі, так це спокій. Я б навіть сказав містичний спокій, який підсилює віддалений шум Черемоша. Він заспокоює, він вводить у транс. Не знаю можливо ми просто стомилися з дороги, можливо тиша на території цьому сприяли. Та все ж уже розуміємо що садиба має затишний двір з внутрішньої сторони будівлі. Тут обширна тераса де можна коротати вечори за бесідою з товариством і горнятком кави, тут гойдалки як для дітей так і для дорослих.
Взагалі варто констатувати що на території садиби є як мінімум три будівлі. Проте садибою є саме найбільша і найпросторіше. Є ще одна будівля біля парковки, і третя це бесідка з мангалом. Остання достатньо зручна і може вмістити в собі невелике товариство.
Садиба «Марканна» – всередині
Та нас зрозуміло цікавить головна будівля садиби. Вона двоповерхова подовгастої прямокутної форми. Другий поверх судячи по скату даху є мансардного типу. На першому поверсі розташований зал великої їдальні, який судячи по наявній акустичній системі може виконувати роль танцполу, бо місця тут справді предостатньо. Поряд розташована загальна кухня де можна самостійно готувати сніданки обіди та вечері. Хоча зразу скажу тут також є можливість замовити харчування за окрему доплату. Окрім цього на першому поверсі є ще деякі господарські приміщення недоступні для відвідувачів.
Другий поверх приємно здивував. Незважаючи на мансардний тип простору тут також багато. Потрапити на другий поверх можна або через їдальню, або через окремий вхід з вулиці. Так от якщо ви сюди підіймаєтесь з їдальні, то потрапляєте в просторий конференц зал. Відверто скажу у нас навіть була закралася ідея зробити в цьому залі студійну фотосесію, оскільки простору предостатньо, локація цікава, і в комплекті мали з собою студійне світло. Та все ж не зрослося і просто не вистачило часу.
З конференц-залу потрапляємо у коридор, який веде уже до наших номерів.
Поселення в садибі «Марканна»
Нарешті після блукань і тривалої мандрівки на нас очікує найочікуваніший момент – поселення. Для нашої групи було виділено два двомісні номери, які за своєю комплектацією були надзвичайно подібні. Номери відносно невеликі, та все ж побоювання, що мансарда з’їсть і так дефіцитний простір не справдилися. Конструкція мансардних вікон така, що дає змогу рухатись по номеру на повний ріст. Наступний момент, який кидається в очі, так це те що тут дуже багато дерева. Воно скрізь в оббивці стін, в меблях. І що цікаво воно без покриття лаком чи фарбами тож запах дерева просто дурманить.
Комплектація номера достатньо скромна: двоспальне ліжко (достатньо широке та зручне), невеличка одно дверна шафа, дві тумбочки і невеликі стелажі-тумбочки, які можуть у тій чи іншій мірі слугувати столом. Проте загалом все добротне і зручне. В комплектацію номера входить також комплект білизни та набір рушників. Усе чисте та охайне.
Мультимедійні прибамбаси тут відсутні, хоча є хороше покриття WI Fi. Насправді мабуть навіть і добре що немає можливості залипати в телевізор, оскільки посидіти на терасі куди приємніше і нарешті настав час поспілкуватися. Не знаю я б мабуть рекомендував би й інтернет відімкнути…
Та продовжуємо екскурсію по садибі «Марканна». Щодо санвузлів у номерах їх немає. Вони тут спільні на поверсі. І їх є два. Спочатку можливо це викликало певні побоювання. Та все ж коли проаналізували загальну кількість наповнення садиби таки побоювання черг чи інших моментів відпали самі по собі. Санвузлів 2 і вони по функціоналу ідентичні: тут душова, туалет, умивальник. З кожного номера дістатися до них можна швидко і зручно. Чого по справжньому бракувало в номерах, принаймні представницям сильної статі, так це дзеркал. Не розумію цих жінок, ми ж на гори приїхали дивитися а не на себе… 🙂
Варто зазначити що в садибі є номери типу стандарт, а є 2-х кімнатний покращений сімейного типу.
Традиційно про харчування
За написання цієї частини огляду дуже боявся братися. Просто не знав з якого боку підійти і якими епітетами передати те, що довелося пережити нашій команді. Спочатку це було ресторанне меню, проте коли з’явилися наливки і настоянки – усе перейшло на вищий рівень пізнання… Правда з того моменту щось пам’ятаю дуже смутно. Точніше спогадів нема, лишень одні позитивні емоції. Справді якась містика. Добавляла масла у вогонь завжди загадкова і іронічна посмішка пана Мирослава – господаря садиби…
Та жарти жартами, але з харчуванням та на Гуцульщині проблем бути не може. Лишень декілька світлин, які зробили наші партнери з проекту «Ярек-ФОТО» демонструють як і чим нас тут кормили. Від себе додам що після такого сніданку дуже важко було підніматися в гори, а після повернення чомусь знову тягнуло у їдальню. І за це велике спасибі господині садиби пані Паші.
Околиці – що подивитися
Та гастрономічна тематика нас буде супроводжувати ще не один день і все це зрозуміло з настоянками і наливками. Проте відпочивши після важкої дороги починаємо розвідку щоб зрозуміти куди таке втрапили. Село Білоберізка на перший погляд здається не дуже й таким великим. Від садиби «Марканна» рукою подати до сільського храму, до магазинів до сільського пляжу.
Сільський храм – Церква Різдва Пресвятої Богородиці скоро буде святкувати своє 2 сторіччя. Кажуть новий храм збудовано 1840-х роках. Він дерев’яний, не раз зазнавав ремонтів. Виглядає гарно цікаво та колоритно.
Отак прогулюючись селом починаємо довідуватися про його історію та розташування. Кажуть що перші письмові спогади про село датуються 1669 роком. Кажуть походження села тісно пов’язане з опришківським рухом. Саме вони прибічники легендарного Олекси Довбуша є засновниками Білоберізки, як і сусідніх сіл.
Білоберізка сьогодні насправді куди більша ніж вдається побачити з низовини. Разом із присілками вона займає площу 6 та 11 кілометрів. У 2015 році тут разом з сусідніми селами та присілками вдалося створити власне ОТГ що позитивно вплинуло на вирішення багатьох критичних проблем села. Ми завітали в Білоберізку після руйнівних паводків, які завдали селу чимало шкоди. І незважаючи на те що шрамів цієї трагедії можна побачити то там то тут, завдяки згуртованості громади село швидкими темпами повертається до туристичної діяльності. Я б сказав уже повернулося, оскільки сполучення відновлене.
Однією з сильних сторін туристичної Білоберізки є також легендарна річка Черемош. Тут вона лагідна і достатньо глибоководна щоб поплавати. Та це не єдиний туристичний козир. Щоб дізнатися більше про Білоберізку необхідно заглибитися в географічні карти.
Білоберізка – географія та відкриття таємниць
І так садиба «Марканна» розташована у покутсько-буковинському масиві Карпат. Її середня висота над рівнем моря 600-800 метрів. Бачмо поряд з великих міст це Верховина, Путила, Вижниця. Тож на наступний день приймаємо рішення відвідати саме Вижницю де персонально мені ні разу не вдалося побувати, а от через день плануємо таки на Писаний Камінь. І ось чому
Переглядаючи карту бачимо що через хребет за Писаним Каменем розташоване село Верхній Ясенів. Згадуймо хто проживав у цьому селі. Справді це батьківщина всесвітньовідомого мольфара Михайла Нечая. І здається усе стає на свої місця з містикою та карпатськими квестами. Справді за віруваннями місцевих ми перебуваємо у так званому місці сили, яких в Карпатах до речі багато. Подейкують що саме на горі Писаний Камінь дід Нечай любив проводити свої магічні ритуали. За однією з туристичних легенд там навіть є камінь бажань. Ну як він працює будемо розбирати через день, а наразі готуємося до поїздки у Вижницю.
Мандрівка у Вижницю
Так повелося що ну немає у нашого проекту знайомих у цьому місті і наразі ні разу туди нас ніхто в гості не запрошував, тож наша вилазка нагадувала похід розвід групи на невідому територію. Програма мінімум складалася з відвідин центру міста та садиби-музею народного артиста України Назарія Яремчука. Як не як кожен з нас завдячує його постаті за збереження української пісні.
Вижниця виявилась достатньо привітним та охайним містечком, яке розкинулося серед карпатських гір. А от з музеєм вийшла традиційна для подібних українських закладів ситуація – той виявився закритим. Благо що вдалося познімати на території і на цьому усе. Прикро констатувати, але декілька років тому та ж ситуація була з садибою Юрія Федьковича у Путилі. І уже після другої подібної ситуації маю підстави стверджувати що не готові Буковині музеї не готові приймати туристів і це прикро, оскільки вони вагомий і потужний потенціал в туристичній сфері.
Та все ж цю ложечку дьогтю нівелював водоспад, який трапився нам на шляху і біля якого вирішили зупинитися при повернені в садибу «Марканна». У селі Великий Рожин п розташований мальовничий водоспад Сикавка. Ця пам’ятка для найлінивіших туристів оскільки розташована обабіч траси і щоб його комфортно роздивитися достатньо піднятися по спеціальному мостику на якому розташована галерея з лавочками та пам’ятник Тарасу Шевченку. Насправді тут гарно і відкривається чудовий вид на річку Черемош.
Та пора по конях, оскільки в садибі «Марканна» на нас очікує смачна вечеря і завтра цікава мандрівка у гори.
Таємнича мандрівка на «Писаний Камінь»
«Завтра на вас чекає малесенька мандрівка в гори. Але ви не хвилюйтеся то недалеко і не надовго» – сказав нам зі своєю іронічною загадковою посмішкою пан Мирослав. І ми захвилювалися. Попередній досвід дав підстави вважати що тут не все так просто і десь та собака закопана. Проте ця фраза підлила інтриги у вогонь. І не просто…
Ранок. Пан Мирослав після сніданку повідомив що маршрутка прибула. І коли ми побачили оце…
Хтось почимчикував назад до садиби. Та все ж цей музейний експонат заінтригував. Перед нами ЗІЛ 157 – легендарний військовий всюдихід і ще на ходу. Мало того нам на ньому здійматися в гори. Насправді техніка надійна і якось спочатку відлягло від серця. Проте коли ми забралися в бортовий кузов, стало зрозуміло що таких «постраждалих» тут декілька десятків і нам їхати стоячи. Та діватися було нікуди і ми чемно застовпили свої місця біля бортів.
Вирушаємо. Насправді «раритет» їхав достатньо охайно зважаючи на нерівності дороги. Спочатку їдемо по селі а далі звертаємо на якусь дорогу і починаємо стрімко набирати висоту. Та все ж ще коло одної садиби робимо зупинку і разом з групою туристів до нас в салон нашого «лімузина» сідає пані Галина, яка на цей день стане для нас гідом і джерелом інформації. І так потрохи все починає ставати зрозумілим. Пані Галина розповіла чого і куди нас було завантажено. Ну вірніше ми детальніше починаємо дізнаватися про програму подорожі. Насамперед ми таки маємо потрапити на Писаний Камінь, далі нас очікує обід в одній з гуцульських сімей. Якщо точніше йдемо в гості до баби Параски. І на завершення відвідини водоспаду «Надія».
Тим часом наш лайнер набирав висоту і вже через деякий час ліси залишаються десь внизу а гірська дорога виходить на гірський хребет і біжить по вершинах кудись у даль. Що дивує: і тут люди живуть. Правда подвір’я на великих відстанях один від одного. Особливо чарівно виглядають території сінокосів. Очевидно нам поталанило в таку пору опинитися в Карпатах.
В якийсь момент наш ЗІЛок пригальмував пчихнув і замовк. Приїхали. А далі до вершини декілька кілометрів пішки. Дружною юрбою вирушаємо вперед. До нашої групи приєдналися місцеві мешканці, які пропонували свої послуги катання на конях. Комусь сильно поталанило, оскільки до вершини проїхалися верхи. Тим часом місцеві люб’язні до бесід розповіли про легенди та вірування пов’язані з місцем нашого призначення. Їх багато, і усе зводиться до того що це одне з найпотужніших енергетичних місць в Карпатах. Наша дорога заглибилась в лісок і ось уже незабаром почали з’являтися перші кам’яні брили. За мить перед нами розкинулась стіна пам’ятки природи відома усім під назвою «Писаний Камінь».
Місце справді фантастичне. Відоме воно серед туристів насамперед стародавніми петрогліфами, які датуються періодом Київської Русі. Вважається що в доісторичні часи тут було стародавнє капище. Про це свідчить дев’ять симетричних виїмок видовбаних в скалі. Звісно сучасні «жреці» також стараються залишити свої петрогліфи, тому камені описані з усіх боків сучасними петрогліфами на кшталт «тут був Василь». Ще одна цікава легенда про виїмку на найвищій скелі у якій завжди зберігається вода буровато червоного відтінку. Кажуть що якщо цю субстанцію поколотити пальцем обов’язково піде дощ. Ну і камінь бажань – ще одна легенда, яка користується популярністю у туристів. На нього треба присісти загадати бажання і воно обов’язково забудеться. Правда в цей день почув як мінімум три інтерпретації цієї легенди у кожній з яких додаються якісь свої ритуали.
Та менше з тим людей на Писаному Камені дуже багацько. Навіть спроба сфотографувати нашого фотографа Марію Краснову на найвищому камені не обійшлося без фонових курйозів.
В гості до баби Параски
Час швидко минав і вже група дружньо вирушила до нашої «маршрутки» щоб їхати на обід до баби Параски. Ми ж з нашим гідом пані Галиною трохи замешкалися і запізнилися на транспорт, тож до очікуваного обіду довелося вирушати пішки. Та на щастя це була чудова нагода поспілкуватися. Від пані Галини довідуємося про ще одну цікаву туристичну принаду «Хата Різьбяра», яка фактично сьогодні є центром туризму у селі. Фактично це сімейний підряд, який об’єднав довкола себе низку садиб і спільними зусиллями намагаються просувати свій рідний край назовні. У планах запровадження багатьох цікавих туристичних проектів. Якраз ми потрапили на один з таких. Під час нього має відбутися пробний сеанс трудотерапії.
Допоки ми спілкувалися проходимо поруч з селянами які складають сіно у копиці. Галина запропонувала щоб ми спробували себе у цьому ділі. Ми якось закремпувалися, але зняти процес на фото була чудовою нагодою. Фактично одна з найатмосферніших фотосесій цього літа.
Через деякий час на горизонті замаячив дім баби Параски. Хто вона, для нас досі залишається загадкою. Однозначно персона легендарна оскільки у селі також про неї ходять легенди. Переповідають що її навіть не беруть блискавки. Та все ж ту гостинність і той гуцульський колорит, який вона передає туристам разом зі своїм сімейством варто багатого. Проте ми втрапили до рук пана Івана, оскільки на запізнілих місця не вистачило тож ми знайшли своє місце на призьбі. І знову за звичним сценарієм: настоянка вишнівка, далі зміївка, далі калганівка. Далі не пам’ятаю, але знаю шо їх було 13. Якось по душах після енної настойки завелася у нас бесіда з паном Іваном. Питали його про те як тут зимою, взагалі про побут, про стосунки з сусідами. «та які конфлікти прошу пана у нас часу нема на дурниці. Тут роботи багато» – відповів щиро пан Іван.
Ось нарешті принесли довгоочікуваний бограч, та не встигли ми його поприходувати, як на обійсті розпочалися сеанси трудотерапії. Спочатку демонстрації гуцульської коси. Лиш один з групи впорався з завданням. Далі для дівчат фітнес-тренажер: коромисло з двома відрами води. Дві панянки спробували, проте замість того щоб йти вперед, вони впевнено порачкували назад. Потім було ще декілька атракцій для дітей. Хтось навіть з присутніх забажав похвалитися і запропонував видоїти корову. Звісно йому нічого не вийшло адже корова виявилася бичком. Тобто було цікаво насичено і весело…
По дорозі біля села робимо останню зупинку, біля невеликого проте мальовничого водоспаду «Надія», який ховався у глибокій балці. Спускатися до нього було відверто важко оскільки після прогулянки на писаний камінь і настоянок від пана Івана ноги наслухалися навігатора. Та все ж і цей водоспад потрапив у наш порцію вражень та позитивних емоцій.
Садиба «Марканна» – висновки та враження
Я переконаний, що про наші висновки ви уже й самі знаєте: надзвичайно цікаве колоритне та містичне місце у серці Карпат, яке при невеликих зусиллях може вам відкрити душу карпатського етносу гуцулів.
Якщо безпосередньо говоримо про садибу «Марканна», в інтернеті можна знайти її під форматом готелю. Та все ж по формату вона ближче до садиби і це робить її більш затишною та зрозумілою. Звісно цікавило звідкіля така назва. Насправді це об’єднання двох імен «Марко» та «Анна», колишніх господарів цього маєтку, діти яких вирішили увіковічнити у назві туристичного закладу. Тобто це ще раз говорить про міцні родинні традиції у цьому краю, і які також можуть переповідатися туристам як цікава туристична легенда. Я просто боюся навіть уявити як тут відбуваються різні обрядові святкування скажімо того ж Різдва. Це напевно щось неймовірне.
Спілкуючись з господарями довідалися і про наміри розвитку «Марканни» звісно ту продовжують працювати над покращанням умов проживання. В планах розширення можливостей та розширення інфраструктури для проведення всіляких корпоративних заходів, оскільки можливості тут уже присутні. Ну і у спільноті з громадськістю села тут роздумують над новими маршрутами та атракціями. Тож Білоберізка та «Марканна» формату наступного року вірю може суттєво здивувати відвідувачів.
На наше переконання садиба «Маркана» унікальне і чудове місце для сімейного відпочинку чи з невеликий товариством (до 11 осіб) з власним автотранспортом. Справді тут для автотуристів є уся наявна інфраструктура. Паркінг на декілька автомобілів розташований таким чином що аж ніяк не буде переплітатися з відпочинковою зоною. Також дана садиба – цікаве місце для проведення виїзних семінарів, корпоративіві тощо, оскільки також є наявна інфраструктура і можливість для прийому чималеньких груп. Завдяки кооперації та партнерству, переконаний «Маркана» здатна розмістити усіх бажаючих навіть понаднормово.
Відверто люблю відвідувати саме садиби. Незважаючи на певні не опрацювання (якщо такі і є) вони завжди вирізняються щирістю і тим особливим ставленням до гостей, чого часто бракує великим системним закладам. Тут турист себе відчуває особливим бажаним гостем. Тут завжди є свобода дій щодо розпорядку і вибору маршрутів, тут переважно затишно і спокійно. Садиба «Марканна» саме таке місце, яке не розчарувало, не залишилося байдужим, а навпаки запалило інтерес до краю і додало стимулу та бажання їхати сюди ще і ще. Ось за це велике спасибі господарям садиби. Сподіваюся що колись тут ще побуваємо.
Ярослав БАРАН
На замовлення karpatytur.info
Фото: ЯрекФОТО та Марія Краснова
Контакти:
+ 380984015820
