У історії нашого порталу це вперше, коли ми стали ініціаторами теми і одними з тих хто запровадив її у туристичне життя. Скажу лишень що за результатами даного краєзнавчого проекту ми не лишень створили цей огляд, а також відзняли туристично-краєзнавчий фільм і зрештою запровадили новий туристично-індустріальний маршрут у Карпати.
Ця історія вийшла настільки масштабною, що вартувала б зйомок окремого документального фільму: стільки історій, стільки зацікавлених темою людей подарували просто здоровенний пласт інформації зі своїми легендами та цікавими переповідками. Але це уже було після. Наразі у форматі огляду спробуємо коротко розповісти як зародився туристичний маршрут «Слідами легендарної вузькоколійки Верхнє Синьовидне – Мальмансталь»
Передісторія та про «Арніку 93»
Про вузькоколійки Карпат ми писали неодноразово. На щастя деякі з них ще досі функціонують, а деякі давно відійшли в історію. Вузькоколійка Верхнє Синьовидне – Мальмансталь нажаль належить до останніх. Вперше мені довелося почути про неї ще в юнацькі роки коли учасники картографічної експедиції «Арніка 93» розповіли про те що в районі села Майдан Дрогобицького району вони в лісі віднайшли фрагменти залізничної колії. Це були 90-ті роки минулого сторіччя і за попередньою та поверхневою інформацією від місцевих довідалися що тут колись проходила колія на Польщу, якою пани їздили на полювання. Ось і все що вдалося роздобути у ті часи. Якось і тема не дуже була в тему. Та минуло понад 2 десятиліття і захоплення залізничною тематикою ще раз спонукало повернутися до залишків цієї колії. І не випадково.
Коли потягнули за ниточки цієї залізничної історії, навіть самі не сподівалися що на світ вилізе стільки цікавих даних. Згодом, коли презентували краєзнавчий фільм про цю залізничну систему довідалися від старожилів села майдан що у народі колію називали «штрека». Справді така назва була популярною на початку минулого століття у карпатському регіоні. Таку назву зустрічаємо і на Закарпатті. Так от село Майдан наша команда відвідувала неодноразово ще за часів коли даного проекту не існувало. Село дуже цікаве оскільки межує з дикими Карпатами, які належать НПП «Сколівські Бескиди». Відносно недалеко розташована гора Небесної Сотні (Коньова) одна з найвищих вершин регіону і знову ж недалеко є курорт Східниця. Як бачимо місце протоптане і достатньо обходжене знавцями-туристами. Тож знову питання вузькоколійки було дуже незвичне для нового покоління мандрівників.
Коли стали довідуватися деталі про цю залізницю, зрозуміли що по масштабу ця історія значно ширша, оскільки ми будемо мати справу з вузькоколійною системою Верхнє Синьовидне – Мальмансталь. Хто приблизно обізнаний з географією, той зрозуміє що тут мова йде не про кілометри а про десятки кілометрів залізних колій і у цій історії буде фігурувати не лише Майдан, але й Довге-Гірське, Сопіт та й зрештою Верхнє Синьовидне. Але тут власне хотілося б небагато але трошки зануритися в історію цієї вузькоколійки.
Верхнє Синьовидне – Мальмансталь: історія
Загалом на початку минулого сторіччя в Карпатах було споруджено багато вузькоколійних систем. Їх призначення було цілком промисловий – для вивозу лісу. Та все ж наша вузькоколійка вирізнялася серед інших. По-перше вона була однією з найбільших, по-друге вона була не лишень вантажною, алей мала ліцензію на перевезення пасажирів. Взагалі кажуть, що стосовно неї були куди грандіозніші плани перепрошити її на широку колію і з’єднати Верхнє Синьовидне через Турку з Самбором, ну але так не склалося.
Тож вивчаючи історію цієї вузькоколійки у нас виникли великі розбіжності, оскільки в різних джерелах по різному подається інформація про неї. Та все ж спробуємо коротко змалювати картину, яка вималювалася протягом декількох презентацій. Так от створена вузькоколійка 1903 році. І ось тут варто згадати одну історичну постать, яка відіграла важливу роль у її створенні. Мова йде про барона Альберта Гределя, який наприкінці 19 сторіччя став найбільшим власником лісів на Сколівщині. За деякими легендами кажуть що барон Гредель виграв ці ліси у казино. Сьогодні про барона нагадує палац Гределів, який можна побачити у Сколому і який є цікавим туристичним об’єктом. Так от саме Альберту Гределю належить ідея і реалізація побудови вузькоколійки Верхнє Синьовидне - Мальмансталь. Цьому передувало прокладання звичної колії сполученням Стрий-Мукачево що призвело до своєрідної індустріальної революції у цих краях, тож вирубка лісів набула промислових масштабів. Спочатку все було добре коли рубали поруч, але згодом при заглибленні в гори виникла потреба у створенні такої собі промислової вузькоколійної системи.
Дата початку спорудження нашої пам’ятки досить суперечлива: за одними даними будівництво розпочато у 1903 році, а за іншим ще раніше у 1895 році. На думку нашої команди швидше за все і одна і інша дата є вірною. Просто початок будівництва розпочався у 1895 році, а завершився у 1903. Цілком реальний відрізок часу для спорудження такої залізничної системи. Підрядні роботи по будівництву виконувала польська фірма «Лібіга». Колія розпочиналася з села Верхнє Синьовидне, хоча це радше була фінальна зупинка куди звозився весь ліс. Тут існувала велика пилорама, перевантажувальний пункт на звичну колію і депо для обслуговування паровозів. Ось тут варто трошки заглибитися в географію цієї вузькоколійної системи. Насправді це була майже на 80% єдина гілка, яка простяглася від села Верхнє Синьовидне через Сопіт, Довге-Гірське, до села Майдан. У селі Майдан було споруджено вузлову станцію де відбувалося розгалуження: одна гілка йшла на хутір Мальмансталь, а інша до села Зубриця. Завершилась історія цього інженерного дива у 1968 році коли у цих краях сталася велика повінь, яка знищила велику частину залізничного полотна. У ті часи було прийняте рішення не відновлювати колію і у 1969 році вона була розібрана.
Збираємось в мандрівку по слідах вузькоколійки
Ось так коротко і сухо можна довідатися про цю історичну залізницю. Та все ж це було набагато більше інформації ніж тоді коли в мандрівку вирушала експедиція «Арніка 93». Згодом у нашої команди виникла ідея написати невелику довідкову публікації про цю вузькоколійку у рубрику «Туристичні пам’ятки». Так от на етапі підготовки матеріалу стає зрозуміло що наша залізниця проходить через багато цікавих туристичних територій, які сьогодні активно відвідують туристи. Отож уже після публікування приймаємо рішення проїхатися слідами вузькоколійки і пошукати якісь артефакти що залишилися від неї. Проте тоді ми й гадки не мали наскільки ця історія є цікавою і різноманітною.
Ще одним ключовим моментом у цій історії стало те що даною темою зацікавилася одна з туристичних фірм що діють на курорті Трускавець. Отож після зустрічі з паном Миколою (Туристична фірма «Поїхали») приймаємо рішення розпочати організаційну роботу над запровадженням нового туристичного маршруту «Слідами легендарної вузькоколійки Верхнє Синьовидне - Мальмансталь».
Наступним кроком вирішуємо зібрати невелику групу зацікавлених і вирушити в експериментальну мандрівку по вищевказаному маршруту. Проаналізувавши попердньо карти та стан доріг сходимось до того що будемо стартувати з найвіддаленішого місця вузькоколійки, а саме з села Майдан. І насправді як згодом стало зрозуміло рішення було вірним, адже чим подалі від цивілізації тим більше збережено артефактів. Отож вирушаємо в дорогу.
В Майдан і Мальмансталь.
І ось тут перший сюрприз. Виявляється, що станом на час написання цього огляду хутора з назвою Мальмансталь уже не існує, а лишень залишилось урочище, яке сьогодні належить до НПП «Сколівські Бескиди». Отож стартову точку для нового екскурсійного маршруту визначено: розпочинаємо мандрівку з в’їзду в урочище Мальмансталь. Справді хутора з однойменною назвою вже давно не існує. З причиною його занепаду історики також не можуть дійти згоди. За одними даними хутір Мальмансталь припинив своє існування ще за австрійських часів. Проте якщо спиратися на розповіді місцевих мешканців хутір існував ще до 1946 року. За їх даними хутір в основному населяли поляки – лісоруби, які після другої світової війни самі залишили хутір через недоцільність їх перебування в нових політичних умовах. Але є ще й третя версія, про примусове виселення хутора, який ніби то став опорним пунктом Української повстанської армії.
Справді від хутора нічого не залишилось. Якщо заглибитись далі за шлагбаум, який перекриває в’їзд на заповідну територію, кажуть там можна ще побачити фруктові сади та обриси дворів, які пізнаються у ландшафті. Та для нашої мандрівки перші артефакти можна побачити тут на КПП. І це зокрема забетоновані фрагменти залізничних рейок, які виконують роль стовпців для огорожі.
Залізничні артефакти Майдану
Та повертаємося в село Майдан. Тут також досі збереглося декілька артефактів, які безпосередньо стосуються вузькоколійки «Верхнє Синьовидне - Мальмансталь». І першою з них є вілла інженера Казимира Вілімовського. Саме пан Казимир був директором нашої залізниці і у Майдані було споруджено дім для його проживання. Сьогодні на віллі розташований офіс Майданівського лісництва, і мабуть завдяки цьому вона зберіглася до сьогодні.
Поряд на горбочку розташований ще один цікавий артефакт – Костел Святої Анни, який був споруджений саме з ініціативи Казимира Вілімовського. Проте доля костелу не дуже яскрава: споруджений у 1938 році він так і не встиг виконати своєї релігійної функції, адже розпочалася друга світова війна. Його так і не було освячено. У радянський час костел хоча і отримав статус пам’ятки архітектури, проте споруду передали для використання в відпочинкових цілях і тут було відкрито будинок відпочинку. Нажаль сьогодні костел стоїть закинутим з вибитими вікнами і не у найкращому стані.
І ще один знаковий залізничний артефакт можемо спостерігати при виїзді з села Майдан. Тут праворуч дороги бачимо опори старого залізничного моста нашої вузькоколійки, які дуже добре збереглися.
Вузькоколійка у житті села Майдан
І ось тут хотілося б згадати спогади місцевих мешканців про цю вузькоколійку. Місцеві за традицією її називали «штрекою». Старожили згадують як на дрезині штрекою їздили до школи у сусіднє село. Та взагалі якщо проаналізувати історичні дані можемо бачити що з приходом залізниці село стало розвиватися як індустріально так і туристично. Оскільки Майдан був вузловою станцією, то тут також було депо для обслуговування паровозів і розворотний трикутник.
І тут варто згадати ще один цікавий факт з історії вузькоколійки «Верхнє Синьовидне - Мальмансталь»: вона одна з перших в Карпатах отримала ліцензію на перевезення пасажирів. І цей факт навіть використовувався в туристичних цілях. Тобто по ній відбувалися туристичні тури. Про те що цей край був ще й туристично розвинений свідчать старі туристичні польські путівники 20-х років минулого сторіччя. В одному з них довідуємося про лижний тур «Трускавець - Пікуй», який пролягав через Майдан. На хуторі Мальмансталь існував туристичний притулок де туристи зупинялися на ночівлю і вже на другий день вирушали в марш-кидок в 50 кілометрів до гори Пікуй. Доречі споруда цього притулку зберіглася ще й до сьогодні. Якимось дивом вона була розібрана і перенесена у Майдан до колишнього піонерського табору. Хоча табір сьогодні також закинутий та все ж будівля ще доступна для оглядин. Ну і десь в районі табору розташовувалося майданівське депо.
Меандри ріки Стрий і вузькоколійка
Залишаючи Майдан далі рухаємось через село Рибник до підніжжя Гори Небесної Сотні, однієї з найвищих вершин Дрогобиччини. Орієнтовна висота її 890 метрів. Сучасні туристи добре знають це місце оскільки сюди часто прибувають екскурсії з курортів Трускавець, Східниця, Моршин. Тут у підніжжя гори розташовані два природні об’єкти які варті уваги відпочивальників. Перший з них Меандри ріки Стрий. По простому тут ріка робить поворот майже під прямим кутом. За поворотом впираючись в гору утворилося небезпечне для людей місце у народі відоме як «Надвир». Сьогодні його можна гарно розгледіти завдяки терасі вирубаній у скелі по якій і прогулюються туристичні групи. І тут же ж бачимо другу природню принаду – кремнієві скелі по яких прокладена тераса. Але мало хто знає що саме по цій терасі проходила наша вузькоколійка.
При вході на терасу можна також побачити залишки залізничного переїзду. Далі терасою якщо поталанить можемо побачити залізничні шпали в основі тераси і залишки залізничних рейок на схилі тераси. Місце цікаве і неординарне. Зі спогадів старожилів та архівних даних дізнаємося що це місце було одне з найскладніших у прокладанні нашої залізниці.
Довге – Сопіт – Синьовидне
Далі чим ближче до магістральних доріг тим більше цивілізація поглинає артефакти залізниці. Село Довге ще одне цікаве туристичне місце де є залишки радянської велетенської греблі проекту «Карпатське море», та найбільший водоспад Львівщини – Лазний. Колія тут проходила по правому березі річки Стрий і у районі школи за даними старожилів була залізнична станція.
В селі Сопіт також очевидно була зупинка для туристів оскільки тут також розташований мальовничий водоспад з одноіменною назвою Сопіт. Ну а далі сліди вузькоколійки губляться остаточно.
Як же ж виглядала насправді ця вузькоколійка
І ось тут ми робимо невелике відгалуження від маршруту щоб побувати у селі Коростів. Ще донедавна очевидно туристам довелося б показувати картинки з малюнками колії та рухомого кладу. Та все ж завдяки австрійському волонтеру Вольфраму Венделіну тут у Коростові уже не перший рік триває спорудження музею вузькоколійної техніки, тож тепер є нагода побачити на власні очі як воно усе виглядало та функціонувало. І хоча там зразки техніки дещо молодші за потрібний нам історичний період, та все ж натурний зразок куди цікавіший аніж розповіді та картинки.
І тут власне хотілося б уточнити деякі технічні моменти функціонування вузькоколійної залізниці «Верхнє Синьовидне - Мальмансталь». Насамперед яка ширина колії там використовувалась. Виявляється що первинною була ширина у 800 мм. Згодом її було перепрошито під радянський стандарт вузькоколійок у 750 мм. Обслуговували цю колію паровози серій ПТ-4 та ВП-1. Пробували в Україні знайти їх екземпляри – наразі безуспішно. Проте вузькоколійний паровоз серії ГР-6 можна побачити в музеї вузькоколійної техніки в селі Колочава що на Закарпатті. Їздили бачили. Що цікаво вузькоколійні паровози мають спільну технічну рису – колісну формулу яка передбачає максимум до 4 осей. Очевидно це зроблено для проходження кривих малого радіусу. Відверто скажу, нас цікавило усе: від колісних формул рухомого складу до систем зчепленнь і т.д. Проте такі технічні моменти це вже окрема публікація і окрема історія.
Фінал мандрівки також має бути залізничним
Насправді метою цього проекту були виключно краєзнавчо-туристичні цілі, проте отриманий пласт інформація дає підстави в майбутньому спробувати себе і в документалістиці. І справді така цікава мандрівка має мати якийсь пафосний і транспортний фінал. І тут треба подякувати пану Миколаю з турфірми «Поїхали», адже саме його ідея завершувати мандрівку на горі, яка розділяє верхнє та Нижнє Синьовидне. На картах це місце позначається як Панорама 360, але ми дали їй нашу транспортну назву – «Залізнична панорама». Адже під нами опиняється залізничний тунель уже звичної широкої колії якою курсують потяги з Києва на Закарпаття. З цього оглядового майданчика проглядається місце впадання ріки Опір у ріку Стрий і взагалі чудова панорама на Карпати.
Через певний час довелося уже у складі пілотної туристичної групи знову мандрувати цим маршрутом. Приємно що люди далекі віл залізничної тематики під завершення мандрівки переймалися цією темою настільки що повертаючись на курорт Трускавець у транспорті не вщухала полеміка щодо ширини колії, кількості вагоні, стандартів потягів тощо. Отож хотілося б подякувати турфірмі «Поїхали» за підтримку проекту, Вольфраму Венделіну за ту залізничну справу яку він разом з командою втілює в життя ну і вам шановні читачі за бажання в майбутньому відвідати маршрут до створення якого доклався наш портал karpatytur.info.
автор, Ярослав Баран
Подяка за допомогу у створенні матеріалу:
Миколі Бакаю, Анні Іваночко, Олегу Паращаку.
Замовити екскурсію з Трускавця:
+380975722921 (туристична фірма «Поїхали»)
