«Садиба Лукача» – закарпатська гостинність у підніжжі гори Пікуй
Дана мандрівка була давно довгоочікуваною, оскільки для наших читачів ми отримали змогу замалювати на туристичній карті ще одну білу пляму. Отримавши запрошення відвідати Садибу Лукача і дізнавшись де вона розташована, довго не вагалися. Для нас аргументом «за» було декілька факторів: по-передше ідемо на Закарпаття, по-друге, відкриваємо нову територію для себе, по-третє їдемо у невеличке село, яке якнайкраще здатне передати колорит краю. Відверто були готові спати на сіні, їсти, що природа дає, грітися біля багаття, щоб лишень відкрити для себе територію довкола села Жденієво, де ніколи ще не ступала нога представника karpatytur.info.
Так сталося що знаємо звідтіля хороших людей, які для розвитку туризму краю роблять просто над зусилля. Від них чули як там круто і цікаво, а цього разу випала просто чудова нагода побути серед цих гір декілька днів і зрозуміти чим дана туристична територія може зацікавити Вас, Нас і усіх, тих хто ще не визначився з відпочинком в Карпатах. Отож вирушаємо в мандрівку навіть далі ніж саме Жденієво – у невеличке село Пашківці, Воловецького району Закарпатської області.
Ранок в садибі Лукача
Дорога до Садиби Лукача
Збираємося в дорогу, ну і зазвичай першим ділом вивчаємо карту щоб прокласти маршрут. Втішає той факт що 80% шляху є достатньо комфортним, оскільки пролягатиме центральними автошляхами. Мало того для нас тих 80% є добре відомими, бо свого часу у цьому напрямку мандрували у Пилипець. Проте одразу невелика ремарка: коли забиваєте в пошук село Пашківці навігатор першочергово швидше за все вам запропонують не ті Пашківці, а однойменний населений пункт з Хмельницької області. Таки робимо поправку на Закарпатську.
Стартом відліку уже традиційно у нас став Львів. Отож нам доведеться подолати 191 кілометр. І подолати їх в основному по автодорозі Е471. А це означає що будемо їхати автодорогою європейського значення, де і покриття краще і поворотів менше. По простому майже 80% дороги у нас буде проходити по трасі , яку в народі називають Київ-Чоп. І так від Львова аж до Нижніх Воріт, які за декілька кілометрів від межі між Львівською і Закарпатською областями.
У Нижніх Воротах на вас очікує поворот вправо на дорогу територіального значення Т0722 у напрямку на Жденієво. Якщо б на цьому перехресті заманулося повернути у ліво, ви б опинилися або на курорті Пилипець, або в Міжгірї. Тобто куди занесе Вас фантазія.
Та повертаємося на дорогу до Жденієво. Тут дорога на час написання публікації була в цілком пристойному стані. Дещо проблемним залишався лишень 2-кілометровий відрізок уже безпосередньо при в’їзді у село Пашківці. Тобто загалом мандрівка сюди напрочуд комфортна і цікава.
А що робити тим, хто не має автомобіля? Ну без пересадок тут не обійтися. Проте при дотриманні певних особливостей на вас очікує лишень одна пересадка з потяга на маршрутку. По-перше найближча залізнична станція розташована в районному центрі – містечку Воловець, звідкіля курсують маршрутки до Ростоки та Буковця, які транзитом курсують через Пашківці. Також у Пашківці маршруткою можна потрапити з Мукачевого. Але в усіх випадках є один нюанс. По перше з Воловця маршрутки курсують тільки у будні дні. В суботу та неділю мабуть вихідний. По друге орієнтація маршруток така що в напрямку на Пашківці вони курсують у другій половині дня. У першій половині вони курсують з Пашківців у великі міста везучи працівників на роботу.
Здається, все так заплутано для безавтомобільних туристів. Проте Садиба Лукача приховала в рукаві третій козир – організація трансферу принаймні від станції Воловець. Отож як бачимо варіантів потрапити до садиби є предостатньо.
Садиба Лукача – зустріч
Такі споруди і у таких місцях мають свої легенди. Пропливаючи між зеленим морем карпатських гір не залишає думка: а як нас там зустрінуть. Кажуть, що садиба, до якої прямуємо, колись була оселею діда Лукача, який дуже любив спілкування і приймати гостей. Сьогодні садиба Лукача намагається зберегти ці традиції, і як їм це вдається якраз будемо мати непогану нагоду перевірити з нашим товариством.
На під’їзді до Жденієво, телефоную господарю, щоб довідатись куди і де шукати садибу. Справді а шукати так і не довелося: їдемо центральною вулицею села. Орієнтир: Церква, лісництво і ось з лівого боку від дороги на горбочку в очі потрапляє жовтий будиночок, який знайомий нам був уже по фотографіях. Приїхали. На дорозі на нас очікував розпорядник садиби Дмитрій, який допоміг запаркуватися і провів коротеньку екскурсію по садибі.
Садиба Лукача – ілюзії та перші враження.
Кожен хто їде на відпочинок везе з собою певний букет ілюзій, які сформувалися з світлин в мережі, з відгуків і зрештою, розповідей знайомих, які там побували. Хоча перед поїздкою стараємося якомога менше інформації черпати в інтернеті, щоб мати чисте об’єктивне уявлення про об’єкт, та все ж уникнути глобалізації не вдається. Отож Садиба Лукача для нас не була невідомою: наш пакет ілюзій вже було сформовано завчасно. І ще у дорозі сперечаємося який варіант порівняння нас очікує: чи ілюзії стануть кращими за перші враження, чи ілюзії тотожні враженням, чи ілюзії таки гірші ніж усе насправді. Звісно найбажанішим є останнім варіант.
Переступаємо поріг садиби, і одразу хочу звернути вашу увагу на місце розташування, оскільки сам рельєф додає цьому місцю затишку та карпатського колориту. Нажаль таке передати камерою не так і просто. З дороги невеличкий підйом, далі досить простора тераса на якій розташовується два котеджі, садок і навіть майданчик для гри в бадмінтон, а потім з протилежного боку невеликий підйом на якому розташувалася барбекю-зона. Візуально це підвищення виглядає як захисна стіна, що загалом додає затишку усій цій території.
А тепер повертаємося до моменту зустрічі, коли розпорядник Дмитрій запросив нас на коротеньку екскурсію. Здавалося б до чого тут у садибі екскурсія? Насправді Садиба Лукача це не просто садиба, це, можна навіть так назвати, міні-відпочинковий комплекс, який складається з окремих будівель та елементів. Перед нами постають два будиночки, які насправді є повноцінними котеджами. Перший розрахований на 8 місць і побудований місцевому стилі. Видно будівля не нова, але добре доглянута. Кажуть саме у ній жив дідо Лукач. Для себе ми його умовно назвали «жовтий котедж». Наступна будівля двоповерхова і ззовні здається що вона нова. Назвемо її умовно «червоний котедж» через відтінок дерева, який використовується в облицюванні фасаду. Ще далі розмістилося приміщення сауни. У внутрішньому дворику як уже згадував є сад, навіс для пікніка на природі, спортивний майданчик, а на задньому схилі подвір’я – комплекс барбекю-зони.
Садиба Лукача – “Жовтий” котедж
Садиба Лукача – “Червоний” котедж
Про останню хотілося поговорити детальніше, оскільки в подальшому вона була активно нами експлуатована. Складається вона з повздовжньої бесідки у якій розмістився довгий стіл з лавками, а також комбінована піч-мангал. Поряд з нею умивальник типу мийка з підведеною холодною і гарячою водою. Знизу повний арсенал для барбекю: сітка для запікання, шампура і ще багато всякої всячени, призначення якої так і не зрозуміли. В бесідці проведено світло, тож тут можна насолоджуватися шашликом або стейком до пізньої ночі.
Відверто навіть зовнішній огляд дав зрозуміти, що в мережі наявна інформація не відкриває й половини переваг цього відпочинкового комплексу. Цікаво, а що там у середині, і чи не очікує нас там розчарування. А наразі виглядає так, що наші ілюзії зазнають краху – реальність бере верх.
Барбекю-зона
Садиба Лукача – а що в середині (поселення).
Сам факт «Садиба в горах» однозначно не налаштовував нас п’ятизірковий гламур, проте очікування на якусь карпатську автентику таки були присутні. До наших послуг був запропонований саме «Жовтий котедж». Знаєте, які були наші перші враження коли ми переступили поріг цієї будівлі? Виникло бажання одразу зняти взуття: скрізь постелені хідники, в прихожій веранді охайно та прибрано.
Загалом «Жовтий котедж» має у своєму внутрішньому світі 2 житлові кімнати куди комфортно можуть розміститися 8 туристів (по формулі 5+3). Як зазначила наш фотограф Марія Краснова, при наших навиках сюди можуть поміститися загалом і 10-12 осіб, це так щоб усім було комфортно. Також тут є кухня, веранда, як також може у негоду бути їдальнею, ну і звісно санвузол (туалет + душ). Знову ж процитую нашого експерта по роботі з іноземними туристами Ірину Канцевіч: «Це мінімальний набір зручностей для вибагливого відпочивальника і просто мрія для активних туристів, особливо після виснажливих сходжень».
А тепер перевтілюємося в ревізорів і по деталях. І так, кімнати: вони по плануванню і інтер’єру не подібні одна на одну. Об’єднує лишень оббивка під дерево, наявність великого двоспального ліжка, телевізора. Решту елементів підібрано індивідуально. І це звісно плюс: після активного застілля точно не сплутаєш номер, ну і цікаво ходити в гості один до одного бо буде на що подивитися. Що цікаво у кімнаті де довелося жити автору, намагання підтримати стиль старовини були покладені на старий креденс і наявність ретро-техніку. Було ностальгічно побачити старий телевізор і… увага… касетний відеомагнітофон. І що найголовніше усе в робочому стані. А в старому креденсі велика бібліотека відеокасет на будь-який смак.
Кімнати “жовтого” котеджу
Про загальний комфорт проживання можна сказати коротко: тут в кожних деталях намагаються врахувати потреби гостей. Проживання розуміємо буде тихим і без нав’язливих гостей-комах, адже у вікна вмонтовані склопакети а також протимоскітні сітки. На кожного гостя очікував індивідуальний набір з рушників, на ліжках та диванах чиста свіжа постіль. Просто приїжджай і насолоджуйся відпочинком без зайвих організаційних рухів.
І якщо мова вже зайшла про комфорт, хотілося б окремо виділити такий момент, як освітлення у відпочинкових зонах. Насправді, нажаль, дуже багато надавачів туристичних послуг чи то в цілях економії, чи то в цілях незнання ситуації на даний фактор звертають дуже мало уваги. І часто потрапляємо у ситуації коли в приміщенні занадто тьмяне освітлення, в коридорах його або недостатньо, або взагалі відсутнє, а про вулицю взагалі годі говорити.
Так от садиба Лукача нас приємно здивувала. В кожній кімнаті по декілька джерел світла, від стаціонарних ламп до нічників. Усі вуличні відпочинкові елементи на кшталт навісу для пікніка чи барбекю-зони мають електричне освітлення. І в кінцевому випадку потужний прожектор навіть освітлює спортивний майданчик. Загалом пересуватися по території у вечірній час просто і комфортно. І в котре відзначу, таке не часто зустрінеш навіть у великих відпочинкових комплексах.
На наступний день мали змогу угледіти й «Червоний котедж». Хоча ззовні він масивніший, проте розрахований він усього на 5 спальних місць. Річ у тім що дана споруда ще у стадії реконструкції. Згодом там має з’явитися другий поверх і нові спальні місця. Проте уже зараз він вирізняється від нашого котеджу наявністю великої спальні-студії. Насправді дуже оригінальна кімната, яка може для фотографів стати чудовою локацією для портретів, чим ми і скористалися. Тут також вражає ліжко з його королівською нішею.
Загалом у цьому котеджі також є дві кімнати по формулі 3+2. Друга кімната не випадково називається дитячою, оскільки вона добре підійде для проживання дітей: два окремі односпальні ліжка і невеликі розміри роблять її комфортною саме для малечі. Хоча ліжка таких розмірів, що й дорослі при певних обставинах тут себе будуть відчувати комфортно.
Також в даному котеджі є санвузол з туалетом і душовою і індивідуальна кухня.
Після оглядин двох котеджів можна чітко констатувати, що кожен з них має певну орієнтацію на свого відпочивальника. Якщо наш «жовтий котедж» з майже рівноцінними кімнатами готовий приймати великі товариства, компанії, колективи, то «червоний котедж» більш романтичний і тут себе комфортніше почуватимуть пари або невелике сімейство.
Кімнати “червоного” котеджу
Садиба Лукача – час підкріпитися
Ну а тепер про мій найулюбленіший момент у будь-якій мандрівці, коли за плечами кілометри дороги і організаційні питання, тож настає момент нарешті спробувати щось смачненького. І хоча в садибі Лукача харчування не передбачене, проте тут є усе для самостійного приготування їжі. Розкажу на прикладі «жовтого котеджу». Кухня має комбіновану плиту (газ – електрика), мікрохвильову піч, є електрочайник. Ну і найкульмінаційніший момент під час якого звертаюся до господинь, які планують відпочити у Садибі у Лукача: «Шановні панянки, велике прохання до вас не навантажувати ваших люблячих чоловіків кухонним посудом і іншим кухонним інвентарем, оскільки він тут присутній у повному обсязі і навіть більше. Краще у звільнений простір покладіть щось цікавіше для відпочинку і усі будуть задоволені».
Садиба Лукача – кухня в “жовтому” коттеджі
А тепер про випадок, коли певних продуктів вам не вистачає. За рогом розташований один магазин (2 хв. ходьби від садиби). Працює до 18.00. Тут можна придбати як продукти так і «чіповане пиво». Що це таке розповім згодом. До речі «чіпованим» може бути не тільки пиво, але й квас і навіть гулящі чоловіки. Ну про останніх я пожартував, але у нас на розшифрування цього терміну було затрачено три дні.
Та продовжуємо тему харчування. У 10 хвилинах ходьби від садиби є другий магазин-музей з радянської епохи. Тут також можна придбати певні продукти і його перевагою є те, що працює він дещо довше. Ну а для гурманів у 4-х кілометрах в курортному Жденієво можна відвідати ресторан.
У нашому випадку в складі нашої групи виявились дві чудові господині, які усю екзотику забезпечили нам на мангалі. Тому знову переміщаємося в барбекю зону, яку за 2 вечори протестували сповна. Першим ділом тут варто розпалити багаття у конструкції, яка поднює в собі піч і мангал. Благо за дровами у ліс не довелося йти. Тут вам до ваших послуг і дрова і весь інвентар для барбекю. Дрова сухі, легко розпалюються і видно завдяки добрій тязі у конструкції швидко починають давати потрібний жар. А тепер перервуся на хвилинку, бо поза камерою і оповіддю мушу з’їсти свою порцію шашлику…
Садиба Лукача – в середині барбекю-зони
Вітаю вас знов у «етері» (хто не в курсі за новим правописом так називається «ефір»), це було щось незабутнє. Дівчата кажуть що у дрібницях, тут усе продумано для зручного приготування. Особливо класно, що умивальник поряд, тож прибрати після себе справа кількох хвилин. Отож як бачимо, у Садибі Лукача, голодувати вам просто не доведеться, головне трохи часу і фантазії, і хай в ресторані харчується хтось інший.
Що робити у Садибі Лукача
Після такої розповіді питання мабуть риторичне. Та все ж, як бачимо, Садиба Лукача це своєрідний мікросвіт, у якому перебіг відпочинку може відбуватися автономно. Ми грали в бадмінтон, тут можна грати в волейбол. В дощову погоду можна і в «Дурака» перекинутись. І якщо ви не взяли з собою ракеток, м’яча чи карти – усе це тут по дефолту присутнє. Варто зазначити, що на території садиби окрім телебачення є й Інтернет, тобто якщо ви гіперпасивний відпочивальник, вам однозначно нудьгувати не доведеться.
Проте кульмінацією перебування на території Садиби Лукача є відвідини баньки. Ось про це варто поговорити окремо. Справжня парна на дровах зроблена таким чином, що навіть при температурі у 60 градусів парова завіса творить дива. Звісно це лишень стартова температура і додати жару тут ніхто не забороняє. Жар у цій конструкції тримається здається майже півдоби, оскільки після вечірніх відвідин бані ми мали змогу ще й зранку повторити сеанс. Ну і душова подарувала море емоцій. Знавців, далі прошу не читати, оскільки все що буде сказане нижче стосується такого явища, як «відро».
Мені саме тут вперше довелося тестувати таку конструкцію: в душі замість лійки закріплене дерев’яне відро. Вперше таке бачу і ніяк не збагну як тут і що працює. Бачу з дна капає вода, тож примостився під неї, але тиску води однозначно мало для імітації душу. Та раптом увагу привернув шнурок, який звисав з відра. Він напевно тут не випадково. А ну спробую його потягнути. Тут варто зробити паузу, бо за мить на усю баню почали лунати вигуки, навіть з використанням непристойних слів. Вибачаюся за таке реакцію, але вона була несподіванкою і для мене. І це в той момент коли на тебе вилилось повне відро холодної карпатської води.
Лишень в той момент зрозумів усю насолоду від цієї системи. Це щось неймовірне. Так, наступні рази емоції були стриманіші, але адреналін все той же. Технологія не нова, але настільки контрастна і ефектна, що мабуть ведмеді та інша дика живність давно оминає село Пашківці десятими дорогами. Одним словом це неймовірно!!!!
Відпочинок в околицях садиби Лукача
Та знову ж ніхто не вимагає у вас сидіти на території садиби. У перший день ми подалися на екскурсію селом Пашківці у пошуках місця для купання у місцевій річці Жденієвка. Невеличка гірська річка навряд чи замінить басейн, та все ж певні таємниця в собі ховає. І ось тут маю подякувати Сашкові, місцевому мешканцю за ту неймовірну екскурсію, яку він нам зробив по селі. Не знаю ані твого прізвища, ані де ти мешкаєш, проте від усієї команди велике спасибі за уроки плавання у гірській річці, за дегустацію лісових горіхів і за уроки місцевого діалекту. Справді ми потрапили у декілька місця де навіть можна було поплавати. Такий собі імпровізований басейн з глибиною по груди і довжиною кілька десятків метрів. На території села таких є декілька.
Проте, якщо є річка, то є і рибка, а є рибка то буде рибалка. Якщо бути точними на території біля Садиби Лукача протікає дві річки: Пашківський струмок і річка Жденіївка. Кажуть, тут навіть можна при певному везінні зловити форель. І хоча серед нас рибалок не було, та все ж в останній вечір господар садиби пан Володимир здивував нас приготуванням Мурени в його особливому стилі, яка була спіймана в той же день. Згодом у нашому котеджі и знайшли арсенал рибальського спорядження, тому ось і ще один бонус від садиби – екзотична карпатська риболовля.
Та екскурсія у супроводі Сашка тривала. Далі оглянули місцевий храм і дізналися зрештою як то іти «путьом» чи їхати на «біциклі» чи сидіти в хижі і пити знайоме нам «чіповане» пиво.
Ну якщо з трьома попередніми термінами ніби все гаразд, то з чіпованим пивом ну ніяк не складалося. Аж в останній день місцевий продавець прочитала лекцію. По-перше не «чіповане», а «чеповане». Насправді усе просто: мова йде про розливне пиво. Отож у цьому краю ми відкрили для себе ще один цікавий діалект, який відрізняється від того, що можна почути навіть в Пилипці чи Берегово. Цей діалект бойківського походження, тому тут можна зустріти багато старовинних слів.
Загалом спілкування з місцевими мешканцями є надзвичайно приємним. Кожен намагається допомогти і розповісти якомога більше про свій край. Тобто при виникненні будь-яких проблем на допомогу ту варто сподіватися, бо у такому невеличкому селі байдужих просто не залишиться.
Найзагадковіші туристичні скарби садиби «Лукача»
Проте найголовніші принади ховаються за межею села. Ну сходити в ліс по гриби чи на ягоди тут туристів тим не здивуєш. Але якщо піднятися в гори, ось тут криються справжні туристичні скарби. І найбільшою з них є гора Пікуй, яка розташована на межі Львівської і Закарпатської областей, і вважається найвищою вершиною Львівщини (1408 метрів над рівнем моря). Сходження на неї з села Пашківці рівноцінне сходженню на Говерлу, висота від старту і до вершини, аналогічна як підійматися з Заросляка на Говерлу. В середньому підйом триває 3-4 години. Кажуть, що підійматися саме з закарпатської сторони простіше.
Проте це не усі принади, які є поряд. Гора Гостра (по місцевому Остра) не менш цікава для сходження ніж Пікуй. Маючи три вершини з висотами (дві 1405 і третя 1403 метри над рівнем моря, гарантує своїм гостям незабутні краєвиди, оскільки на вершині розкинулися широченні полонини. Ну і зрештою Полонина Рівна (по місцевому Полонина Руна), з висотою 1482 метри над рівнем моря, ховає в своїх околицях багато природніх пам’яток. Це заказник Соколові Скелі, це льодовикове озеро Велике Тростя, а на південно-східних схилах розташований водоспад Воєводин. Колись тут також було розміщено об’єкти військового характеру, руїни яких і сьогодні можна споглядати.
Якщо ви полюбляєте кататися на конях, вам в урочище Прилуки. Розташоване воно між горами Гостра та Полонина Рівна. Тут існує фермерське господарство, яке селекціонує коней гуцульської породи. Звідтіля організовують кінні походи по горах.
Садиба Лукача – переваги великого радіусу
Якщо ви таки автомобільний турист, ваші мандрівки можуть розширити географію подорожей що власне ми і зробили. В радіусі 50 кілометрів від садиби розташовані такі цікаві пам’ятки, як, водоспад «Шипіт», замок «Сент-Міклош», Резиденція «Шенборнів», про які ми писали не одноразово. А найближчим у кількох кілометрах є підземний бункер оборонної лінії «Арпада». В зимку взагалі поруч гірськолижні витяги у селі Жденієво.
Садиба «Лукача» – спогади
Якось так блискавично тих декілька днів перевтілились у спогади. Останній день запам’ятався приємною зустріччю з господарем садиби паном Володимиром, і спілкування на тему відпочинку в Карпатах і особливістю регіону села Пашківці. Тому крути не крути, але без висновків та певних суджень ми ну ніяк не обійдемося. І вже традиційно враження експертів.
Марія Краснова (фотограф, художник, експерт з візуального промо): Враження приємні, господарі привітні. Коли ми сюди приїхали, були приємно вражені тим, що тут на місці є все що необхідно. Є посуд, спеції, магазин недалеко. Тому не обов’язково брати з собою багато продуктів, адже усе можна прикупити тут на місці. Поряд річка де можна скупатися, ну і є мангальна зона, альтанка де можна в затишній атмосфері скуштувати шашлика. Одним словом мене тут усе приємно вразило.
Ірина Канцевіч (ІТ-фахівець, експерт по роботі з закордонними туристами): Здавалося б така мале територія, але тут є усе і навіть більше для повноцінного відпочинку: мангал, альтанка, спортивний майданчик. Наш будиночок ззовні виглядає малесеньким, проте в середині дві здоровенні кімнати. На кухні є все, тобто пів авто ми б точно розвантажили. Багато спецій залишають попередні постояльці, тому арсенал тут чималенький, що свідчить про користування популярністю даної садиби. І що дуже вразило: поряд магазин де продукти дешевші ніж у нас. Гарні закарпатські помідори на 10 грн. дешевші. Бачиш, ми не знали куди їдемо, але основні продукти можна придбати тут під боком і не тягнути з дому. Коли наступного разу буду сюди з друзями їхати, я вже такої помилки не зроблю і усе це не буду брати з собою. Вразили навіть деталі: приємно що нам залишили рушники, засоби для душу і т.д. Не очікувала. Це круто.
Ось такі емоції наших експертів. Можу цілком з ними погодитись, що наші інтернет-ілюзії були знищені вщент і реальність виявилася врази кращою ніж інтернет-картинка. І це класно.
Тепер для кого варто рекомендувати Садибу Лукача? Насправді вона достатньо універсальна і готова впоратися з досить широкою цільовою аудиторією. Проте чисто суб’єктивно я б виділив наступні категорії відпочивальників:
- А) Місце відпочинку для тих, хто прагне просто втекти з міста і жити у своєму автономному світі впускаючи у нього свіже карпатське повітря і гарні краєвиди.
- Б) Відпочинок для сім’ї. І немає значення скільки у ній членів. Тут для усіх є що побачити і що подивитися.
- В) Базовий табір для туристів, які прагнуть піднятися на Пікуй чи Гостру. Ох заздрю їм, коли уявлю як після виснажливого сходження починається повний релакс у сауні.
- Г) Базовий табір для любителів катання на лижах, адже не забуваємо, що в Жденієво є витяги і траси.
- Д) Відпочинок для тих, хто прагне зробити корпоративний виїзд на природу у складі колективу до 12 осіб. Хоча як показала практика, може й бути більше.
Одним словом – круто. Рекомендуємо і сподіваємося таки ще не раз сюди повертатися.
Ярослав Баран
P.S.
Хотілося б подякувати за просто фантастичний прийом пану Володимиру і констатувати, «а рибка була смачною».
Садиба Лукача с.Пашківці Воловецький район Закарпатська область Телефон 1: +38 0675825424 Телефон 2: +38 0505870583
