Замок Сент-Міклош за версією 2021
Люблю це місце і кожен візит не дає підстав розчаровуватися. Цього разу мандрівка була також сповнена великих очікувань. Розповідати про замок Сент-Міклош не буду оскільки усю інформацію можна отримати в розділі «Туристичні принади», а сьогодні розкажу про нюанси мандрівки і чим живе замок сьогодні.
Ну не відвідати замок Сент-Міклош під час візиту на Закарпаття буде просто не пробачливо. Якщо ви вже є у резиденції Шенборнів до Сент-Міклош рукою подати, адже він розташований в якихось 5-6 км у сусідньому селі Чинадієво. І це класно оскільки він доступний навіть для так званих «лінивих» коли просто немає бажання щось шукати, а хочеться вийти з авто прямо в замок і звідтіля сісти в авто та додому. На час нашого візиту дорога до замку пречудова. Ну з певними примітками. Скажімо до межі між Львівською і Закарпатською областями вона ідеальна. А от при в’їзді в закарпатську область вас зустрічає мозаїка з латок і перелаток. Згодом дорога переходить знову у більш менш презентабельну, проте на швидкість чи дискомфорт цей факт не дуже то й впливає.
Під час останнього візиту замок зустрів нашу команду обновками. Тут з’явилася нова огорожа і нові ворота. З одного боку замок став менш помітний з дороги, та все ж з іншого архітектура цієї споруди додає колориту комплексу. У самому замку змін наразі не так багато. Дещо видозмінилися розповіді екскурсоводів у плані розкриття таємниць замку. Пригадую попередній раз гід розповідав що підземелля замку справжня таємниця, яка ще досі не розкопана і не вивчена. Останнього разу уже чуємо про наявність трьох підземних ходів, до яких наразі ще доступу немає, але вже відомо куди вони вели. Рухаючись по поверхах як і раніше зачаровують таємні ходи в стінах, романтична розповідь про життя Ілони Зріні. І особливо заворожує сам факт прослуховування таких історій у спальні відомого історичного персонажа. Ні однозначно замок не втратив свого колориту, хоча поки що і змін радикальних нема. Але це поки що.
Усю сюрпризи виявляється очікували нас на території замку. Пригадую перший раз коли прибув до замку, довкола нього розкинувся пустир. Кажуть тут останній період була автобаза, тому пустир за замком був уже ні до чого непридатний оскільки складався з каміння, бетону, асфальту і ще залишків всілякого будівельного сміття. Передостанній візит до замку Сент-Міклош здивував тим що команда та волонтери цього проекту зробили виклик радянському гігантизму і поставили перед собою мету відродити парк довкола замку. Справді тоді серед дикої пустощі з’явилися нариси алей і якась абстрактна скульптурна композиція. Так от останній візит показав що дуже багато зусиль було видно скеровано саме у цьому напрямку: парк почав набувати чіткіших обрисів, з’явилася травичка, з’явилося ще більше скульптурних ансамблів, з’явилися елементи ландшафтного дизайну. В кінці паркової алеї також з’явилася цікава скульптура у формі серця з короною. Логічно, раз Замок Кохання то і закохані мають мати якесь символічне місце для освідчення чи обітів у вічному коханні. І воно класне з чудовим видом на Карпати.
Спілкуючись з художником і головним генератором проекту Йосипом Бартошом розумію що замок Сент-Міклош дуже важко пережив карантинний період, проте вистояв і будує цікаві плани для розвитку та розширення експозиції. При відкрию таємницю що у замковому парку у планах спорудити ще й фонтани. Але як воно буде – покаже час та небайдужість громади. Справді замок Сент-Міклош це продукт громадської підтримки оскільки більшість робіт та проекті в тут здійснюються за пожертви та підтримку меценатів і волонтерів. Тому кожен з нас може стати інвестором цього феноменального місця, залишивши під час візиту сюди посильну фінансову допомогу.
Загалом можна стверджувати що замок Сент-Міклош не втратив а навпаки набув за час нашої відсутності. Сподіваємося що наступний візит подарує нам нові сюрпризи. А те що наступний візит сюди відбудеться – з нашої команди ніхто не сумнівається, адже бажання і після п’ятого разу залишається.
Ярослав БАРАН
