Мандрівка на Поляницьке (мертве) озеро
Взагалі то більш технічна версія мандрівки на Поляницьке мертве озеро буде також опублікована в розділі Туристичні локації. Проте саме у цій рубриці поділюся першими враженнями від відвідин даної туристичної пам’ятки в Карпатах. Отож вирушаємо на Поляницьке озеро чи як його ще називають Мертве озеро.
Передісторія мандрівки на Поляницьке озеро
Відверто про нього дізнався відносно недавно від друга і консультанта нашого проекту Миколи Бакая. Лишень скажу що за останній час це вже третя дуже незвична мандрівка, яку Микола відкриває для читачів нашого інформаційного проекту. Так от відвідини Поляницького озера на думку Миколи має стати черговою екскурсією в переліку турфірми «Поїхали», яка запропонує екскурсантам щось абсолютно нове і не звичне в наших Карпатах. Тож після першого знайомства отримуємо запрошення доєднатися до першої експериментальної екскурсії під супроводом Миколи. Довго не думали.
Про Поляницьке озеро перед мандрівкою
Завжди перед мандрівкою намагаюся по картах і інформації з нету вивчити куди йдемо і на що варто очікувати. Ну про Поляницьке озеро інфи не так і багато. Знаємо що воно розміщене на території Поляницького регіонального ландшафтного парку на висоті 780 метрів. Має довжину 70 метрів. Воно «мертве» через великий вміст сірководню. Хоче це поняття відносне, оскільки дрібні і примітивні істоти там все ж живуть. І після такої інформації одразу спогади підкидують думку: «десь я подібне щось бачив». І справді спогад про «Журавлине озеро» дало слушну відповідь: по карті відстань між ними лише 5 км. Тобто Поляницьке озеро це брат чи точніше сестра Журавлиного. Як вони геологічно і біологічно поєднані – ще доведеться колись розкусити, але їх близькість уже дає підстави вважати що Поляницьке це не підробка по «мертвості», а цілком реально можливе природнє утворення.
А тепер як ми туди будемо йти. Цього разу будемо стартувати з села Труханів, що у Львівській області у Львівській області. Далі нас очікує підйом з перетином меж областей і вже будемо спускатися в Івано-Франківську область до озера. В середньому доведеться пройти біля 7 км в одному напрямку. Але якщо врахувати що йдемо з підйомом в гори час мандрівки напевно буде десь від півтори до двох годин.
Десь така загальна картина вимальовується у цьому поході. Тож довго не думаючи, пакуємо наплічники і в дорогу.
Дорога до Поляницького озера
Наша туристична група виїхала з курорту Трускавець зранку приблизно о 9:00. Трошки більше ніж за пів години ми були на місті у селі Труханів, яке легко знайти на карті, оскільки розташоване воно обабіч дороги М-17 (Е-340) Київ – Чоп. Звідтіля розпочався наш підйом на хребет гори ключ.
Спочатку дорога від села покрита щебнем, але уже незабаром воно стає звичайною ґрунтовкою куди без спецтранспорту краще не сунутись. А от для пішої мандрівки саме воно. Нею будемо підійматися до самого верху що становитиме 60% усього маршруту. На вулиці Липень і майже весь підйом нас супроводжують зарослі карпатської Ромашки, де не де Іван-Чай і ще багато всіляких гарних і пахучих трав. Якщо поталанить можна й посмакувати суниць. А нам таки поталанило. Скажу крутизна підйому достатньо демократична, тож з невеликими паузами вона для більшості туристів є цілком доступною.
І ось нарешті ми на вершині де є декілька роздоріжь. І саме тут пролягає межа між Львівською та Івано-Франківською областями. І лише тут ми зустріли один єдиний старезний вказівник. Більше ніяких маркувань чи вказівників нам не зустрічалося.
Взагалі скажу що у радіусі села Труханів є декілька цікавих туристичних пам’яток, тож загалом воно може бути стартом для не одної туристичної мандрівки. Звідтіля можна дістатися гори Ключ де є могила Січових Стрільців. Звідтіля можна дійти до скель «Стоунхендж». Також звідтіля роблять піші походи до Бубницьких скель ну і зрештою маршрут до Поляницького озера. Можу припустити що з цього місця можна потрапити і на озеро Журавлине та Кам’янецькі водоспади, а також і до печери Пілігрим. Але поки підтвердження цього не знайшов.
З вершини спуск до озера триватиме повністю лісовою дорогою і уже територією Івано-Франківської області. Кожна дорога має свою біографію і може багато чого розповісти. Дорога нашого спуску розповіла нам що колись вона була цілком цивілізованим маршрутом оскільки то там то тут можна було зустріти перпендикулярні укріплення з дерев’яних колод. Хтось з групи припустив що це цілком можливо було зроблено для вело маршрутів, але зараз важко це підтвердити чи спростувати, оскільки дорога довгий час перебуває у закинутому стані. Про це свідчать часті завали старих дерев. Деякі можна обійти, а деякі треба перелазити. По дорозі можна зустріти міні скелі, які виступають то там то тут у лісі, і у зарослях моху виглядають дуже магічно. І ось нарешті серед крон почало пробиватися плесо озера. Підсумок: на дорогу у нас пішла 1 година та 40 хв.
Поляницьке озеро – привіт
Перші враження – порівняння з Журавлиним озером. Є багато спільного, але є й відмінності. Візуально Поляницьке озеро здається таки більшим. Про те що тут колись вирувала цивілізація свідчить пліт на якому уже роками росте трава.
Взагалі дуже дивує момент чому це озеро перестало бути цікавим туристам. Про те що воно таки було туристичним магнітом свідчить багато фактів, які ми уже наводили вище. Це і спроба укріплення дороги, це і пліт. Згодом виявляється на озері навіть було місце, яке називали «пляжем». Ну і Вікіпедія підтверджує що Наш герой мав статус гідрологічної пам’ятки природи. Чому сьогодні усе в запустінні – для мене загадка.
Дикість і запустіння тут відчувається скрізь: зарослі на воді, заболоченість берегів. Ще впадають в око групи сухих дерев на його берегах. Вода в озері хоч і прозора, та все ж віддає глибоким чорним відтінком. З одного боку враження таке гнітюче і не дуже приємне, особливо коли озеро накрили сірі хмари. Та з іншого боку сучасний стан додає йому загадковості та містики. Просто цікаво чи існують якісь легенди пов’язані з Поляницьким озером?
Незабаром ми віднайшли одиноку стоянку, де видно час від часу бувають туристи з наметами, тож і ми скористалися ним для привалу. Взагалі кажуть що з Івано-Франківської сторони до озера веде дещо кращий шлях і гостей ним навідується більше. Проте у наш день нас зустріла тиша. Після короткого обіду приступили до фотографування. Скажу в одному з відгуків на Google Map зустрів негативний відгук, мовляв не вартує туди йти і нема що там фотографувати. Так от скажу усе залежить від професійності фотографа. Насправді місцина досить містична і цікавою палітрою кольорів. Та все ж якщо сюди навідаєтесь з камерою – найкраще фотографувати і фотографуватися тут в ясну погоду і в осінній період. Тоді озеро розкриється у кадрі якнайкраще.
Поляницьке озеро – враження та висновки
Однозначно мандрівка на Поляницьке озеро варта того щоб там побувати. Насамперед вона унікальна і не подібна на звичні екскурсії та маршрути, вона масштабна бо доведеться побувати в двох областях, і вона з пригодами. Туди дістатися без пригод не вийде. Але щоб усі пригоди були приємні і спогади яскраві таки варто скористатися послугами гіда чи екскурсовода. Взагалі вірю що Поляницьке озеро має потужний туристичний потенціал, як і окремий об’єкт, так і транзитний об’єкт на сусідні локації яких поряд достатньо багацько. А ще увімкнути трохи креативу і Карпати отримають ще одне яскраве туристичне місце з елементами містики та гірської краси. Наразі велике спасибі Миколі Бакаю за ще одне туристичне відкриття, і сподіваємося що це не остання мандрівка у незвідані місця Карпат.
Ярослав БАРАН
Фото: (Ярослав Баран) ЯрекФото
