Шешоры – відкрий для себе Карпати в стилі Етно
Часто про мальовниче гуцульське село Шешори туристи, які приїжджають у Карпати і зокрема на Івано-Франківщину, чомусь забувають. І дарма, адже, хто відвідує Коломию чи Косів, може відвідати і Шешори, які зовсім поряд (30 км від Коломиї та 12 – від Косова). Звичайно, у згаданих містах дуже багато цікаво: чого варті лише етнографічні музеї, зокрема музей писанок. І архітектура там дуже цікава, проте слід визнати, що певна урбанізованість цих населених пунктів відкидає на другий план чи не найцінніше що є у Карпатах – неповторну гірську природу та вид гуцульського поселення. Про останнє дають певне уявлення музеї, але це зовсім не те, що побачити його, бути схожим на нього, поспілкуватися з жителями.
Часто про мальовниче гуцульське село Шешори туристи, які приїжджають у Карпати і зокрема на Івано-Франківщину, чомусь забувають. І дарма, адже, хто відвідує Коломию чи Косів, може відвідати і Шешори, які зовсім поряд (30 км від Коломиї та 12 – від Косова). Звичайно, у згаданих містах дуже багато цікаво: чого варті лише етнографічні музеї, зокрема музей писанок. І архітектура там дуже цікава, проте слід визнати, що певна урбанізованість цих населених пунктів відкидає на другий план чи не найцінніше що є у Карпатах – неповторну гірську природу та вид гуцульського поселення. Про останнє дають певне уявлення музеї, але це зовсім не те, що побачити його, бути схожим на нього, поспілкуватися з жителями.
У Шешорах є лише один невеликий музей при школі, але саме село – суцільний великий музей. Тягнеться воно на багато (близько дев’яти) кілометрів, і якщо просто прогулятися ним, оглядаючись по сторонах, можна дуже багато цікавого побачити. Збереглися старі гуцульські будиночки, але й нові будиночки збудовані в схожому стилі. Специфічні дахи, кольори, вікна вигідно відрізняються від сучасних «безликих коробок». Та що говорити про будиночки, якщо навіть підсобні приміщення та колодязі сповнені місцевого колориту – різнокольорові, з оригінальними гуцульськими формами. А напросившись у гості до когось із господарів (тут люди привітні і раді гостям) побачите прості але оригінальні, а можливо і старовинні предмети інтер’єру, меблі, інструменти. У Шешорах ще збереглися деякі народні промисли та мистецтва, селяни їх плекають не тільки як приманки для туристів, а й з поваги до своєї історії.
Тут справді ніби витає давній гуцульський дух, тут ви зрозумієте життя та традиції українських горян. Звичайно, село зазнало певного впливу урбанізації, чому посприяли санаторій-профілакторій, готелі, ресторан. Але в проектах переважно враховано архітектурні особливості села, тому вони не дуже псують навколишній вигляд. З іншого боку, це необхідні елементи інфраструктури для туристів, які хочуть не просто заїхати подивитися на Шешори, але відпочити тут кілька днів. Однак вони все одно несуть у перспективі небезпеку – поява всіляких пластикових крісел, шезлонгів та ін. , далеких від гуцульського колориту . Невже не можна деякі елементи відпочинку для туристів замовити у місцевих народних умільців? Адже Шешорами цікавляться не «туристи», яким важливіше по засмагати на сонечку чи з’їсти шашлику на свіжому повітрі, а люди, яким хочеться пізнати життя Гуцульщини та чарівну природу Карпат.
Що стосується природи, то її тут достатньо. У Шешорах не фрагменти зелені серед будинків, а навпаки – будиночки серед пишної зелені. Ліси – чудово, гори – прекрасно, а гори, вкриті лісами – взагалі супер. Тут забуваєш про міську суєту, трамваї, тролейбуси, бо є спокій, тиша, яку порушують лише спів птахів і… шум водоспадів. Так, справді, водоспадів. Місцеву річку Пістеньку великої не назвеш, швидше нагадує потік, зате вона розганяється з гір і падає з багатометрової висоти. І на тлі навколишньої природи видовище це чудове, на яке можна годинами дивитися, не відриваючи очей. Бракує тільки звуків трембіт до цього карпатського пейзажу.
Але з трембітами проблем немає. Збереглися вони в Шешорах, як і багато інших народних інструментів. А треба буде більше – народні умільці нові виготовлять. І музикантів вистачає. Сама місцевість надихає музикантів, недарма ж у Шешорах проводилися міжнародні фестивалі. Мешканці ж серйозно стверджують, що власне в цьому селі написано знамениту пісню – танго «Гуцулко Ксенія», яка давно вже стала народною. Досі точаться суперечки навколо авторства та місця написання пісні. Музикознавці та історики досі не дійшли спільної думки: автор Ярослав Барнич чи Роман Савицький? Питання вже навіть набуло політичного відтінку, тому не буду з цього приводу займати якусь позицію. Втім, це не має великого значення, бо пісня давно народна. Але немає й остаточного висновку, написана у Коломиї чи Шешорах. Тому твердження жителів Шешор – може й легенда, але легенда гарна. За версією, яку я чув, на початку тридцятих років минулого століття у Шешорах зібралися музиканти та композитори на якийсь неофіційний фольклорний фестиваль. Йшлося про те, що майже немає українських пісень у стилі танго. І тоді Автор (навмисне не називаю імені) запевнив, що цю прогалину заповнить, а пісню присвятить своїй красивій племінниці на ім’я Ксенія. Кажуть, що всю ніч у кімнаті Автора горіло світло. Чути муркотіння і спів, а вже наступного дня він, втомлений і невиспався, представив колегам свій твір.
Повторюся, що це лише одна з можливих версій, але погодьтеся, що побачити як «Темна нічка гори вкрила, Полонину всю залила…» можна не в розвиненій Коломиї, а в мальовничих Шешорах, які є джерелом натхнення для творчих людей.
Повертаючись до сільської природи хочу зауважити, що Шешори не є сезонним туристичним центром. Тут прекрасно і навесні, коли річечка повноводніша, а водоспади голосніше, а з гір стікає безліч струмків, або влітку, коли скрізь – буйна зелень, або взимку, коли сніговий покрив не приховує краси природи, а лише підкреслює їх, а восени, тому що у Шешорах справді прекрасна Золота осінь. Єдине, залишається побажати, щоб село не втратило свою ідентичність, не перетворилося на безлике місце відпочинку, щоб не трапилося так, як наприклад у Трускавці, де «багатоповерхові коробки» потіснили природу та приховали історію міста. Тоді в Шешори і надалі будуть їхати задоволені туристи, а їдучи, сподіватися, що зможуть ще не раз побувати в цьому чарівному гуцульському краї.
Орест Лещишин на замовлення www.karpatytur.info
